Методична робота

Діагностичний метод

для виявлення труднощів у виховній роботі.

Для визначення труднощів у виховній роботі педагоги використовують методи психолого-педагогічної діагностики.

    Можна виділити такі види діагностики за її місцем у системі психолого-педагогічного проектування розвитку особистості дитини: первісна, попередня, періодична, повторна, підсумкова.

Первісна діагностика проводиться при вступі  до навчального закладу. На стадії проведення попередньої діагностики збирається докладніша інформація про рівень розвитку важливих рис особистості дитини.

Періодична діагностика проводиться через певний проміжок часу - найдоцільніше через рік - за певною програмою для всіх учнів і, якщо виникає така потреба, індивідуально. Мета повторних діагностичних зрізів - одержання інформації про хід особистісного зростання учня.

Пролонговане діагностування динаміки розвитку особистості дитини дає змогу стежити за процесом розвитку, мати завжди нову, актуальну інформацію. Необхідність таких повторних діагностичних  досліджень зумовлена самим об’єктом діагностики, яка постійно перебуває у стадії розвитку та змін. Тому одержана діагностична інформація не має абсолютного характеру, оскільки пов’язана безпосередньо з моментом проведення діагностики і є оперативною на певному часовому проміжку.

У ході підсумкової діагностики зіставляється рівень реального стану розвитку особистості дитини з прогнозованим, прогнозується новий етап та стратегія подальшого розвитку окремих учнів чи учнівського колективу навчального закладу загалом.

Оскільки мова йде про діагностику окремих учнів чи учнівського колективу навчального закладу, правомірно виділити два рівні психолого-педагогічної діагностики: індивідуальний та груповий. Якщо групова діагностика оперує узагальненою інформацією про учнівський колектив школи, то індивідуальна допомагає отримати поглиблену інформацію про кожну дитину зокрема.

Діагностична діяльність передбачає здійснення наступних операцій:

а) порівняння,

б) аналіз,

в) прогнозування,

г) інтерпретація,

д) інформування,

е) контроль.

Порівняння – перший етап процесу діагностики. Спостерігаючи за дитиною, ми порівнюємо його теперішню поведінку з попередньою поведінкою (діяльністю), чи з поведінкою інших дітей у даний момент чи в минулому, чи з описом поведінки неіснуючої дитини (ідеальна модель тощо).

Аналіз дозволяє визначити, чому поведінка (діяльність) того чи іншого учня або колективу учнів відрізняється від його ж попередньої поведінки, від поведінки інших учнів чи відхиляється від норми.

Прогнозування дозволяє здійснити екстраполяцію даних, отриманих в результаті співставлень та аналізу, на поведінку в інших ситуаціях чи в майбутньому.

Інтерпретація дозволяє педагогу-вихователю давати оцінку, в якій поряд з його власною точкою зору та очікуваннями присутня також інформація, зібрана ним за певний проміжок часу. Ця інформація повинна бути систематизована, піддана процесу індексації і узагальнена у вигляді концепції, яка містить оцінку.

Інформування як повідомлення дитині результатів діагностичної діяльності дозволяє досягнути виховного (розвиваючого) впливу, а контроль - визначити, який вплив здійснюють на учнів та інших зацікавлених осіб різні методи і процедури діагностики.

МАТЕРІАЛИ

круглого столу на тему:

Формування здорового способу життя, здатності протидіяти негативним соціокультурним впливам і бездуховності.

Біла Церква

2014

Питання для обговорення:

- соціальні й психологічні причини росту різних негативних явищ у молодіжному середовищі;

- правова освіта підлітків;

- організація й розвиток альтернативних форм дозвілля дітей і підлітків;

- узагальнення практичного досвіду роботи фахівців соціальної сфери з профілактики негативних явищ;

- можливості та умови підвищення ефективності профілактичної діяльності й критерії оцінки її результативності.

- розвиток альтернативних форм профілактики негативних явищ.

МОДЕЛІ ПРОФІЛАКТИКИ НЕГАТИВНИХ ЯВИЩ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Історично склалися кілька моделей профілактики негативних явищ.

Моделі профілактики на основі певних наукових чи побутових уявлень щодо природи проблеми (негативного явища) визначають мету, зміст і методи її профілактики. У межах стратегії боротьби можна виділити такі моделі профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі:

1. Модель стримування (репресивна модель). Вона базується на уявленні про схильність дітей, підлітків та молоді до всього поганого. Профілактика зводиться до заборони певних дій і видів поведінки дітей та молоді, обмеження їх особистої свободи (заборона відвідувати певні місця, займатися «шкідливою» діяльністю. Основні методи — вимоги, розпорядження, вказівки, контроль і покарання. Ефективність стримування обмежена: неможливо досягнути повного контролю. Починаючи з підліткового віку, заборони можуть спровокувати певну частину дітей на їх порушення.

2. Модель залякування. Як і попередня, базується на уявленні про схильність дітей та молодих людей до негативної, ризикованої поведінки, яка надає особливе задоволення. Зупинити їх прагнуть, викликавши страх перед прямими і непрямими негативними наслідками ризикованих дій (можливістю потрапити у наркотичну залежність, захворіти, опинитись у стані соціальної ізоляції, страждати фізично і морально, навіть втратити життя). Інформація про наслідки подається в емоційно забарвленому вигляді, небезпека перебільшується. Робота проводиться у формі лекцій, бесід, кіно- і відеолекторіїв, демонстрації документальних і художніх фільмів, соціальної реклами.

Модель ефективна при роботі з дітьми молодшого шкільного віку. Підлітки і молодь, особливо ті, хто вже має досвід негативної поведінки, таку інформацію часто сприймають як тенденційну і не довіряють їй. До того ж в емоційно чутливих осіб залякування може викликати невротичний розлад.

3. Модель ствердження моральних принципів. Причини негативних явищ прибічники моделі вбачають у розбещеності певної частини молодих людей, їхньої орієнтації на негативні цінності. Профілактика за цією моделлю будується на спробі переконати молодь в аморальності, гріховності певних видів поведінки (статевого життя поза шлюбом, вживання алкоголю чи наркотиків, насилля тощо) та зосередити їх увагу на інших, альтернативних цінностях (релігійних, ідеологічних). При цьому використовуються прийоми наведення прикладів (свідоцтв), переконання, навіювання, груповий психологічний вплив. Профілактика проводиться у формі масових акцій, зібрань, кампаній у ЗМІ (серії статей, теле- і радіопрограми). Модель ефективна стосовно молодих людей, орієнтованих на цінності добра, а також тих, хто легко піддається навіюванню. Але у надмірно чутливих може спровокувати внутрішньоособистісні конфлікти, невротичні розлади.

4. Модель поширення фактичних знань. Побудована на уявленні про те, що поширенню негативних явищ сприяє відсутність у підлітків і молоді повної адекватної інформації. Профілактична робота полягає в наданні підліткам і молодим людям об’єктивної, коректної, емоційно нейтральної інформації щодо ризикованої поведінки для забезпечення можливості вільного, свідомого вибору свого способу життя. Профілактика проводиться за допомогою лекцій, бесід, дискусій, ігор, конкурсів, розповсюдження друкованих матеріалів (буклети, брошури), розміщення матеріалів у ЗМІ, навчання на рівних. Модель ефективна при роботі з молоддю і підлітками, проте в останніх може провокувати інтерес до негативних явищ і бажання до експериментування.

5. Модель навчання позитивній поведінці («афективного» навчання). Основні причини поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі вбачаються у невмінні молодої людини задовольняти потреби без шкоди здоров’ю, протидіяти обставинам, зовнішньому тиску, вирішувати особистісні проблеми. Профілактична робота спрямована на розвиток у людини вмінь задовольняти свої потреби і вирішувати проблеми за будь-яких обставин позитивним чином. Профілактика проводиться за допомогою ігор, тренінгів, індивідуальних і групових консультацій, психотерапії, розповсюдження профілактичної літератури, створення теле- і радіопрограм, навчання на рівних.

6. Модель формування здорового способу життя. Причина поширеності негативних явищ — не сформованість у молодих людей цінності власного здоров’я, орієнтація на задоволення інших потреб (самоствердження, трудова діяльність, особисті стосунки) за рахунок фізичного і психічного здоров’я. Профілактична робота за цією моделлю спрямована на формування у дітей і молоді цінностей повноцінного життя і здоров’я, розвиток вмінь і навичок, на створення умов для ведення здорового способу життя. Основними методами профілактики виступають соціальна реклама, тренінги, робота спортивних, туристичних клубів та секцій, творчих гуртків.

7. Радикальна модель (модель соціального впливу). Побудована на уявленні про те, що саме суспільство провокує і посилює негативні явища у молодіжному середовищі. Основними засобами протидії негативним явищам виступають заборона чи обмеження шкідливої реклами (наприклад, тютюнових і алкогольних виробів), демонстрації викривлених сексуальних стосунків та насильства в ЗМІ, впровадження законодавства, яке захищало б права громадян на ведення здорового способу життя тощо. При цьому використовуються лобіювання, масові акції, компанії у ЗМІ, соціальна реклама.

ПРОФІЛАКТИКА АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДІ

Адиктивна поведінка (з англ. аddiction - згубна звичка) – це одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення втекти від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану за рахунок прийому речовин або постійної фіксації уваги на визначених видах діяльності, що спрямовані на розвиток і підтримку інтенсивних емоцій. До таких речовин зараховують тютюн, алкоголь, наркотики та речовини, що не входять до списку наркотиків.

Адиктивна поведінка у юнаків, як і у дорослих, нерідко слугує способом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості. Ця поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому, підлітковому та юнацькому віці моральних засад поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров’я свого та інших як до найвищої цінності.

Розрізняють загальну та індивідуальну профілактику адиктивної поведінки. Загальна профілактика — комплекс заходів щодо виявлення причин, які породжують протиправне діяння, і умов, що сприяють здійсненню правопорушень, з подальшим їх усуненням з метою формування вільного від різних проявів залежної поведінки суспільства (впровадження інноваційних методик профілактики адиктивної поведінки та ВІЛ/СНІДу з метою формування здорового способу життя старшокласників та вміння чинити опір негативному тиску однолітків; виявлення серед молоді лідерів, які за принципом «рівний-рівному» могли б інформувати своїх однолітків, проводити з ними семінари, круглі столи, тренінги; проведення навчальних ігор та вправ з метою розвитку у юнаків навичок спілкування, уміння працювати в групі, планувати свій день, тиждень, місяць, рік тощо).

Індивідуальна профілактика — сукупність правових, соціальних, психологічних, медичних та інших методів впливу на окрему особистість з метою не допустити виникнення схильностей до різного роду залежностей.

Основна мета індивідуальної профілактичної роботи з неповнолітніми: вживання вичерпних заходів для запобігання першій спробі вжити наркотики, алкоголь, тютюн та інші психоактивні речовини, що викликають залежність; сприяти повній відмові від них у разі початку немедичного їх уживання.

Успішна реалізація профілактичних завдань можлива за умови своєчасного вияву старшокласників «групи ризику». З цією метою використовують спостереження вчителів, соціальних працівників та психологів, медичні обстеження старшокласників; спеціалізовані групові заняття, рольові ігри, психологічні тренінги; відвідування місця проживання старшокласників; інформацію соціальних служб, рейди працівників органів внутрішніх справ у місцях концентрації молоді тощо.

Важливою психолого-педагогічною умовою функціонування системи психологічної та педагогічної профілактики адиктивної поведінки старшокласників є діагностико-корекційне забезпечення навчально-виховного процесу на основі спільної діяльності педагогічного колективу, психологічної та медичної служби, які забезпечують здійснення профілактичного моніторингу (систематичного контролю і відстеження показників можливих умов та факторів наркогенного та алкогенного ризику; діагностику осіб, схильних до адиктивної поведінки та тих, що мають досвід наркотизму або алкоголізму, забезпечуючи при цьому гарантію психосоціального розвитку особистості, її душевного благополуччя, індивідуальності); формування психологічної грамотності учасників навчально-виховного процесу, соціального і педагогічного середовища, інтелектуальне і духовне зростання, саморозвиток і самореалізацію кожної особистості.

ПРОФІЛАКТИКА ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ ПІДЛІТКІВ

Девіантна поведінка (від лат. девіанто - відхилення) визначає певні способи поведінки, мислення, діяльності людини, які не відповідають встановленим в даному суспільстві нормам і цінностям (злочинність, проституція, аморальна поведінка, пиятика, наркоманія, самогубство тощо). У визначенні йдеться про «норми», що регулюють соціальну діяльність, поведінку людей (правові, моральні, етичні).

Девіантна поведінка поділяється на дві групи: поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я (шизоїди, астеніки, епілептоїди; особи з акцентуаціями характеру); поведінка, що має відхилення від морально-правових норм, що виявляються у форму проступків і злочинів.

Останнім часом констатується збільшення кількості проявів девіантної поведінки серед неповнолітніх і молоді. Проаналізувавши погляд вчених на проблему девіантної поведінки серед дітей і молоді, можна визначити фактори, що впливають на процес дезадаптації підлітків і молоді: спадковість (психофізична, соціальна, соціокультурна); психолого-педагогічний фактор (дефекти шкільного й сімейного виховання); соціальний фактор (соціальні та соціально-економічні умови функціонування суспільства), соціальна діяльність самого індивіда, яка виявляється в активному ставленні до норм і цінностей свого оточення.

Адиктивна поведінка, схильність до неї є проявом внутрішнього стану особистості, що детермінується такими умовами та факторами: відсутність або недостатність позитивного емоційного контакту з батьками, вихователями; неповна, неблагополучна сім’я; неправильне виховання дітей в сім’ях, відсутність у батьків педагогічних знань.

Високий ризик адиктивної поведінки виявлено у підлітків із психопатіями та акцентуаціями характеру (епілептоїдний, гіпертимний, істероїдний типи акцентуацій). Умовами адиктивної поведінки для таких підлітків є: відсутність установки на працю і навчання; відсутність самоконтролю, чутливість до сторонніх впливів, до гострих переживань, потяг до діяльності у неформальній підлітковій групі, неадекватна самооцінка.

Типологічні риси особистості з адиктивною поведінкою: слабка адаптація до нових ситуацій, конфліктів, підвищена тривожність, психічна незрілість, депресивність, вживання наркотиків, алкоголю.

Робота соціального працівника із підлітками, схильними до правопорушень, - це перш за все налагодження стосунків, спільна діяльність, постійна увага до особистості, контроль, аналіз свого ставлення до конкретного підлітка, особистісний, індивідуальний підхід.

Соціальний працівник повинен володіти науковими педагогічними знаннями про засоби впливу на підлітків, психологічним відчуттям, тактом, знанням етики, організаторськими здібностями, знати методи і стиль, індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваних підлітків.

При роботі з молоддю 15-17 років соціальні робітники та психологи враховують те, що вони менше залежать від групи і на перший план у них висуваються форми поведінки, що виражають індивідуальність, формування свого соціального образу. Це, в свою чергу, визначає такі основні напрямки роботи зі старшокласниками: проведення індивідуальних консультацій з метою усунення негативних впливів на життєдіяльність; соціальне навчання позитивній поведінці шляхом проведення індивідуальних та групових бесід, лекцій, вікторин, олімпіад, тренінгів, а також самоспостереження та самовиховання.

Діяльність соціального працівника під час здійснення ним профілактики девіантної поведінки передбачає систему корекційно-виховних заходів, спрямованих на діагностику умов і факторів, що спричиняють відхилення у поведінці та попередження її девіацій. Отже, робота соціального працівника здійснюється у різних напрямках.

У процесі роботи соціального працівника з девіантним підлітком він дотримується таких стратегій:

- надання порад, визначення проблеми, пояснення чому зміна поведінки в позитивну сторону є важливою;

- усунення перешкод - визначення перешкод та допомога у їх практичному вирішенні;

- забезпечення вибору - пропонування ряду виборів зменшує опір і допомагає пережити етап активного прийняття рішення щодо відмови від шкідливої звички, деструктивної поведінки;

- зменшення потягу - визначення позитивних стимулів, які спонукають продовжувати палити, вживати алкоголь, наркотики, подальша перевірка їх цінності та переваг, акцентування на перевагах;

- прояви співчуття - використання рефлективного слухання, щоб зрозуміти, яке значення надає учень своїй шкідливій звичці, своїй проблемі; розуміння його почуття;

- забезпечення зворотного зв’язку - заохочення зворотного зв’язку від сім’ї, друзів, порівняння зворотних зв’язків;

- пояснення цілей - угода між соціальним працівником та учнем про спільну мету, цілі;

- активна допомога - підтримка та демонстрація ставлення активної допомоги у процесі змін учня, виявлення ініціативи в заохоченні подальших зустрічей.

Усі вище перелічені стратегії покликані мотивувати підлітка до змін у його стилі життя, характері поведінки, вплинути на особистість підлітка, його свідомість з метою формування позитивних якостей характеру та корисних форм поведінки.

На спеціаліста лягає велика відповідальність при здійсненні профілактичної роботи у середовищі підлітків. Ця робота буде мати позитивні результати лише за умови високої професійності, відповідальності соціального працівника, також за умови різностороннього впливу на особистість старшокласника, сукупності таких форм та методів роботи, які будуть виховувати активну, самостійну особистість, що добровільно відмовиться від негативних форм поведінки і буде прагнути розвивати свої здібності, реалізовувати власні можливості.

Малачинська М. В.,

студентка групи С-092, ЧДІЕУ

Науковий керівник – Козинець І.М.,

викладач кафедри соціальної роботи

ТЕХНОЛОГІЯ КОМПЛЕКСНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НЕГАТИВНИХ ЯВИЩ У МОЛОДІЖНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Ефективність профілактики негативних явищ багато в чому залежить від того, наскільки повно при визначенні змісту і методів роботи бралися до уваги всі чинники, що призводять до виникнення і загострення проблем у середовищі окремих груп дітей та молоді, наскільки враховувались їх унікальні особливості.

Причини будь-якої соціальної проблеми і негативного явища криються у протиріччі між умовами життєдіяльності й можливостями індивіда, соціальної групи, суспільства. Соціальні умови (чинники) не дозволяють, заважають індивіду задовольнити свої потреби, а індивід через власні якості нездатний задовольнити свої потреби за конкретних умов свого існування чи змінити ці умови. До того ж негативні соціальні умови впливають безпосередньо на індивіда, послаблюючи його адаптивні можливості й заважаючи особистісному розвитку (тобто впливають на формування особистісних чинників проблеми). З іншого боку, індивід (соціальна група) своїми діями може сам погіршувати умови своєї життєдіяльності. Отже, профілактика будь-якої соціальної проблеми чи негативного явища повинна спрямовуватись як на соціальне середовище, в якому вона виникає, так і на особистість, котра від цієї проблеми страждає.

На основі завдань формуються основні процедури (види та напрями профілактичної роботи) соціальної профілактики і обираються методи, що використовуються для здійснення завдань профілактики на макросоціальному, мікросоціальному та індивідуальному рівнях.

Макросоціальні, об’єктивні: природні та соціальні умови, явища, процеси, що породжують проблему або викликають її загострення: природні явища, стан економіки, законодавства суспільної моралі, соціальної інфраструктури тощо.

Макросоціальні, суб’єктивні: позиція, дії або бездіяльність окремих осіб, що призводять до поширення проблеми в масштабі суспільства: політика правлячої еліти, погляди та поведінка політиків, відомих і впливових осіб.

Мікросоціальні, об’єктивні: особливості мікросередовища, малої групи, що породжують проблему або спричинюють її загострення: соціальний статус, матеріальний стан, особливості культури родини, особливості трудового чи учнівського колективу, неформальної групи.

Мікросоціальні, суб’єктивні: позиція, дії або бездіяльність окремих осіб у безпосередньому оточенні носія проблеми, що породжують проблему або викликають її загострення: уявлення, погляди, позиція, поведінка батьків, співробітників, керівників, неформального оточення.

Індивідуальні, об’єктивні: індивідуальні особливості носія проблеми, що не залежать від його свідомого вибору та породжують проблему або призводять до її загострення: особливості стану здоров’я, функціонального стану, темпераменту, інтелекту, емоційно-вольової сфери, обізнаність.

Індивідуальні, суб’єктивні: позиція, дії або бездіяльність носія проблеми, що породжують проблему або спричинюють її загострення: погляди, переконання, мотивація, звички, стереотипи поведінки, спрямованість інтересів, ціннісні орієнтації.

Для розробки на основі запропонованої моделі спеціальної технології профілактики конкретного негативного явища, поширеного у певному регіоні, в середовищі окремої групи (верстви, категорії) молоді необхідно проаналізувати її специфічні чинники, конкретизувати завдання і визначити на їх основі зміст основних процедур, обрати відповідні методи роботи.

Успіх профілактичної роботи багато в чому залежить від дотримання основних принципів соціальної профілактики: забезпечення права людини на вільний вибір своєї поведінки, обмеженого подібним правом інших людей, відмова від спроб маніпулювання людиною; ненасильницький характер профілактики, добровільність участі у профілактичних заходах; екологічність, безпечність профілактичних дій для представників цільових груп та для їх виконавців; відповідність профілактичних дій потребам та інтересам представників цільових груп, їх віковим і соціокультурним особливостям; випереджувальний характер профілактики. Ці принципи необхідно враховувати при визначенні змісту та виборі методів профілактичної інтервенції.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОФІЛАКТИКИ НЕГАТИВНИХ ЯВИЩ СЕРЕД ПІДЛІТКІВ ІЗ СІМЕЙ ГРУП РИЗИКУ

Сучасні підлітки – це покоління, бачить світ інакше, ніж попереднє, міжособистісне спілкування розширяє горизонти інформації, дозволяючи їм пізнавати реалії, що знаходяться за межами навколишнього світу. У них панують мотиви, які направлені на самовираження, самооцінку в праці, ствердження свого «Я», вироблення рис характеру, необхідних для самостійного життя.

Профілактика наркоманії та ВІЛ/СНІДу серед підлітків в Україні є нагальною суспільною потребою.

ЦСССДМ – спеціальні заклади, уповноважені державою брати участь у реалізації державної молодіжної політики та надавати соціальні послуги і соціальну допомогу різним категоріям сімей, дітям та молоді, які здійснюють свою діяльність за різним напрямками: соціальне обслуговування, соціальний супровід, соціальна реабілітація і соціальна профілактика. Організація профілактичної роботи з дітьми та молоддю, формування у них здорового способу життя стає все більш пріоритетною у зв’язку із зростанням кількості неповнолітніх, які вживають різні види наркотичних речовин.

Профілактична та просвітницька робота серед підлітків із сімей груп ризику здійснюється ЦСССДМ через первинну та вторинну профілактику.

Первинна (або загальна) профілактика більшою мірою має інформаційний характер, оскільки спрямована на формування у підлітків готовності відмовитися від деяких негативних стереотипів у поведінці, попередження та усунення чинників, що сприяють виникненню та поширенню негативних явищ, тощо. Первинна профілактика здійснюється через діяльність мобільних консультаційних пунктів соціальної роботи в сільській та гірській місцевості.

Соціальна профілактика може стати частиною комплексної соціально-педагогічної реабілітації підлітків із сімей груп ризику. Педагогічну організацію діяльності по реабілітації підлітків із сімей груп ризику необхідно здійснювати в єдиній системі соціально-психолого-педагогічної роботи в нових умовах життєвого існування при цільовому забезпеченні переходу їх від стану соціальної і психологічної дезадаптації до успішної адаптації, соціалізації й інтеграції в нову ситуацію розвитку.

Найбільш оптимально реалізація такої концепції може бути представлена на основі моделі, що включає змістовний, технологічний і кадровий компоненти. Організація такої моделі повинна інтегрувати зусилля не тільки фахівців ЦСССДМ, але й сприяти включенню потенціалу різних установ, організацій, формувань, які сприятимуть наданню соціальної, правової, психологічної, педагогічної допомоги підліткам й їхнім сім’ям, саме таку модель реалізовує Чернігівський ЦСССДМ.

Загальною метою є системна підтримка напрямків соціалізації в контексті застосування соціально-педагогічних й психологічних засобів реабілітації особистості на основі створення відкритої соціальної ситуації для розвитку підлітків із сімей груп ризику шляхом зменшення впливу негативних факторів соціуму і формування позитивних форм активності неповнолітніх в діяльності, спілкуванні і поведінці.

Модель соціально-педагогічної реабілітації являє собою багаторівневу систему, де на кожному рівні визначаються й вирішуються низка завдань за допомогою розробки і впровадження пакету прикладних програм реабілітації, що інтегруються в комплексну реабілітаційну програму. Змістовний компонент містить чотири рівні: цілеформуючий, соціально-активізуючий, орієнтовно-розвиваючий, експертно-аналітичний. Профілактиці негативних явищ приділено значну увагу на другому і третьому етапі в рамках реалізації прикладних реабілітаційних програм «Активізація особистісного потенціалу» і «Розвиток Я-концепції», через навчання здорового способу життя і використання методу «рівний-рівному».

Таким чином, залучення підлітків із сімей групи ризику до просвітницько-профілактичної роботи шляхом активізації їх внутрішнього їпотенціалу сприяє ефективності вирішування завдань соціально-педагогічної реабілітації даної категорії неповнолітніх.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

ВИХОВАТЕЛЯМ ТА КЛАСНИМ КЕРІВНИКАМ  ДЛЯ РОБОТИ З УЧНІВСЬКИМ КОЛЕКТИВОМ З ПРЕВЕНТИВНОГО ВИХОВАННЯ:

1.     Формувати у ліцеїстів мотивацію до здорового способу життя (постійно, вихователі, класні керівники)

2.     Продовжувати роз’яснювально-інформаційну  роботу з ліцеїстами з профілактики шкідливих звичок (Литвиненко О.В., керівник творчої групи «Формування культури поведінки та засад здорового способу життя»)

3.     Виховувати відповідальне ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших (відповідно плану на виховних годинах, класні керівники)

4.     Залучати до проведення заходів з превентивного виховання представників ліцейського парламенту (Сулковська Г.М.)

5.     Співпрацювати з батьками з питань профілактики шкідливих звичок (постійно, вихователі, класні керівники)